Декларація щодо зобов'зань держави перед особами з обмеженими можливостями.
Ця Декларація не може розглядатися ані як прохання, ані як вимога, адже держава Україна, за самою своєю сутністю та обов’язком, повинна забезпечувати дотримання та реалізацію норм Конституції України. Тому мова може йти лише про констатацію факту – гарантування чи порушення такого обов’язку – з усіма неминучими правовими та моральними наслідками.
Стаття 24 Конституції України гарантує усім громадянам рівність, незважаючи на будь-які відмінності та особливості. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Цією Статтею, зокрема, вказано, що:
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Також Стаття 3 Конституції України прямо вказує на те, що: "людина, її життя і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю" а Стаття 46 вказує на право громадянина на соціальний захист.
Тому держава, яка сьогодні активно декларує проведення політики інклюзивності та безбар’єрності, виконує свої зобов’язання перед громадянами, які мають обмежені можливості, забезпечуючи рівність та свободу, гарантовані Конституцією. Неналежне виконання цих зобов’язань є глибокою образою честі та гідності осіб з інвалідністю, які довірили своє право на справедливість, підтримку та повагу державі. Посадові особи, діяльність або бездіяльність яких призводить до неналежного виконання зобов’язань, які має держава перед людьми з інвалідністю, несуть відповідальність перед людьми і Законом.
Виходячи з викладеного вище, ми стверджуємо:
Держава, в особах відповідальних посадовців створює всі умови для того, щоб забезпечити самореалізацію особи з інвалідністю, включаючи осіб з порушенням зору, в тому числі, створює умови для розвитку галузі людино-тваринної взаємодії, яка є важливою для такої самореалізації, сприяє розвитку підприємств галузі та забезпечує їх захист як критичних для забезпечення державою своїх зобов’язань перед громадянами.
Держава приймає усі необхідні законодавчі норми, які необхідні для забезпечення прав людей з обмеженими можливостями, включаючи відповідні норми, які стосуються забезпечення осіб з обмеженими можливостями засобами реабілітації та іншими важливими для них послугами. Галузь людино-тваринної взаємодії становить невід’ємну й глибоко значущу складову життя людини на планеті, відображаючи тісний зв’язок між людством і тваринним світом у всіх сферах існування — від побуту до науки, культури й духовності. Це один з шляхів соціалізації, інтеграції та реінтеграції в суспільство та реабілітації, тому що людино-тваринна взаємодія активізує природні механізми емоційної, когнітивної та фізичної відновлюваності людини.
Прийняті на державному рівні норми стосовно сфери людино-тваринної взаємодії повинні відповідати потребам осіб з обмеженими можливостями та бути прийняті згідно з рекомендаціями провідних фахівців, які працюють в даній сфері.
Держава приймає концептуальне зобов’язання орієнтуватися на гармонізацію високих стандартів, які створюються та затверджуються відповідними міжнародними організаціями, з національними стандартами, відповідно до національних особливостей. Також держава, у випадку необхідності, контролює інституції, організації та підприємства даної галузі для дотримання ними відповідних стандартів.
Держава забезпечує належне фінансування в межах затверджених програм, та сприяє залученню додаткових ресурсів від інших інституцій, організацій та установ, які виробляють, розробляють та впроваджують відповідні засоби, технології та послуги, які забезпечують рівні можливості та самореалізацію особам з обмеженими можливостями.
Держава підтримує реалізацію та впровадження вказаних вище положень усіма доступними способами.